Книжку присвячено долі радянської символічної спадщини після розпаду СРСР. На прикладі Центральної України Олександра Гайдай показує, як співіснували і конкурували різні погляди на радянську історію; як проявлялася на місцях мінлива історична політика; як давали собі раду з радянським минулим країни Центрально-Східної Європи; як помирали пам’ятники Леніну — «живішому за всіх живих».

Дослідження, покладене в основу цієї книги, розпочалося 2012 року із зацікавлення об’єктами радянської меморіальної спадщини в Україні. Під час роботи увагу привернула не так кількість пам’ятників Леніну (хоча сам по собі факт, що вони незмінно стояли в кожному з великих населених пунктів центральних областей, вражає), як ставлення до них населення та представників органів влади. Найпоширенішою реакцією мешканців була байдужість до пам’ятника, а його конфліктне значення поруч з офіційними державними спорудами, церквами, пам’ятниками національним героям залишалося непоміченим. Це підштовхнуло до осмислення образу радянського минулого в суспільній свідомості, спадщини та особливостей колективної пам’яті, зокрема в регіональному розрізі. Тому об’єктом цього дослідження стали не так пам’ятники Леніну, як українське суспільство після розпаду СРСР.